Не вагітна

Прочитала автобіографічний роман Каріни Савариної "НЕ ВАГІТНА" (свідомо пишу назву великими літерами).

Це шлях дівчинки, дівчини, жінки, дружини до такої неймовірної трансформації у МАМУ. Це реальна історія жінки з України, в якій стільки слів, болю про планування вагітності довжиною п'ять років, про кохання та підтримку чоловіка, про суспільство, яке не звикло бути толерантним до жінок, над якими висить діагноз "безпліддя". Це про море сліз, про зневіру, про панічні атаки, про думки про самогубство, про безглуздя "щасливого життя" в соцмережах, про неприйняття себе як жінки і про зневіру в Богові.

У книзі стільки моментів, які мене "пробивали" на сльози, такі фрази, від яких затамовувало подих, але серед усіх них, все ж є мій "фаворит": "- Чому діти народжуються не з любові? -Бо у світі немає логіки. Є просто випадки"

Книга зовсім не є депресивною, бо у ній безліч комічних моментів, чудових діалогів і багато неймовірних роздумів. А ще висновок, що "для того, щоб бути мамою, не обов'язково народжувати, обов'язково любити.

Роман не лише для жінок, які не можуть завагітніти, він для всього суспільства. Адже толерантне відношення до сім'ї, у якої немає дітей чи є лише одна дитина, зазвичай, в оточуючих відсутнє.

П.С. особисто моє планування вагітності було 6 місяців. Почитавши книгу, я зрозуміла, що це "лише". Але у висловах і думках авторки знайшла себе стільки разів, що ставало моторошно. Пам'ять стирає негативні моменти, особливо, коли твоєму найбільшому Щастю вже 10 років.

ППС. Обкладинка книги теж авторська (це живіт авторки)

Оцінка 10/10

Наталія Денькович

Каріно, вітаю ще раз!

Отримала і прочитала вашу книгу одним величезним ковтком. Дякую за те, що, в першу чергу, порушуєте тему неплідності: те як це переживає людина, яка намагається завагітніти, і те як реагують ті, хто оточують її. Особливо мені сподобався "список" недоречних питань у післямові.

Мимоволі я проводила паралель між вашою книгою та роботою російської авторки Анни Старобинець "Посмотри на него". Хоча теми й стилі цих робіт різні, вони для мене наче кузини і, якщо ви не заперечуватимете, я поставлю їх поруч на полиці 🙂

Мені припав до душі ваш стиль письма та почуття гумору (особливо описи побутових ситуацій, на кшталт годування голубів вашим сусідом). 🙂 Це надає книзі особливого шарму простоти й щирості, так само як і відступи про "ідеальне" інстаграмне життя. Особлива вдячність за "фізичну" якість книжки — папір і друк 🙂

У своїй роботі я (науковий комунікатор) мала досвід спілкування з різними лікарями-репродуктологами. Мене завжди захоплювала біологічна сторона процесу запліднення. Як, чому, коли? На багато питань ці спеціалісти знають відповіді, хоча і чесно визнають, що бувають випадки, на які вони не мають наукового пояснення. Як для пересічної людини я доволі непогано осягнула фізіологію процесу запліднення та розвитку вагітності (принаймні знайшла відповіді на питання, що цікавили мене). Проте жоден лікар-репродуктолог не говорив про те, що відчувають пари, що звертаються до них з проблемою неплідності. Вони або оминали цю тему, або оперували статистичними даними. І я відчувала чималу прогалину в цій темі. Прогалину людських почуттів. Ваша книга, так само як і книга Анни, заповнила її. За що я вам безмежно вдячна. ❤️

Хочу сказати дякую...

За те, що дочитавши останню сторінку Впшоі книги та побачивши фото Вашоі донечки, я розумію, що щастя є і ... Ви описали ве настільки відкрито та щиро, місцями досить відкрито, не боячись того, що відчували в ті моменти...

Дякую, що підтримуєте безліч жінок, які пережили чи переживають зараз це "тавро" (поки в Украіні так...) та колупання в своіх "ранах" інших жінок, які народжують, вагітніють та не думають, що ранять своіми словами та порадами..

Ви чудово пишете, у вас сввій неповторний стиль. Читати легко, водночас емоційно. Всередині книги я плакала. Вважаю себе сильною, загартованою жінкою.Але Ви заділи своєю розповіддю за живе.

Пишіть, це Ваше.

Дякую за розповідь. За книгу та за те, що я випадково побачила Вас у мережі Інтернет.

Бажаю Вам удачі, незгасаючого натхнення, щастя в материнстві та здоров'я донечці Маші🙏

Я умисно не відразу почала формулювати свої враження від цієї книги, хотіла їх трохи "виносити" і подивитись, чи буде від цього якийсь ефект. Бо в одному з відгуків прочитала, що ця книга про те, що не обов'язково вагітніти, ну і виношувати, щоб бути мамою. Згідна, не обов'язково. Як і не обов'язково бути мамою, щоб бути щасливою, так? Та для мене ця книга виявилась не зовсім про це, не лише про це.

Каріна Саварина, ти відважна жінка! Я просто чую, як тобі в слід шурхотіли осудливі зітхання типу "класно так страждати, коли в тебе такий чоловік, ти красива, розумна і в тебе є гроші на всі ті дурниці, якими ти займаєшся в книжці! А ти попробуй без чоловіка, чи без грошей, чи на роботі за 4000 грн, з якої не відпросишся, щоб поволонтерити чи сходити до чергового гінеколога! ...і т.п." Отож для мене ця книга про грандіозну трансформацію, про чесність, якої я вже думала, що не буває), про вдячність від невдячного, яка є ціннішою у 100500 разів, про нескінченний шлях до себе, на якому можна деколи зустріти когось схожого, звісно, якщо ти достатньо сміливий, як автор цієї книги... Це сумно, але ми рідко цінуємо такі відкриті речі, як ця книга. Бо важко цінувати нестерпні речі.

Я дуже дякую автору за зміни, які зі мною відбулись, бо це найбільше, за що я ціную літературу. І за справжність. Каріна, ти розумничка. Прекрасний твір, прекрасний шлях, прекрасна ти і твоя сім'я!

Дарія Лозовик

Добрий день. Вітаю з написаною книжкою. І її успіхом. Прочитала на одному подиху. Захоплює, вражає. Однак, хотіла поділитись і деякими своїми враженнями. Мені сподобалась ваша відвертість. Правда трошки замало емоцій. Хотілось би більше "смакувати" ті переживання (і радісні, і болючі). Бо фактів - що, коли, в який день, з ким і так далі - цього багато. Однак саме ваших переживань і як ви з тим справились - мені трішки було замало.

Точніше, не так. Перший розділ - якраз цих переживань було вдосталь. І мені дуже шкода, що саме відчуття ненависті до інших через їх вагітність ви переживали. Відчай, страх - так. Але... Не знаю, в кожного свій досвід, напевно. Хоча, мені здавалось, що скоріше в такі моменти відчуваєш сором і провину, але все одно радієш щастю інших. Щодо інших розділів, то мені і справді трішки бракувало ваших емоцій. Хотілось би більше якогось емоційного розкриття вашого спілкування з психологом і яким чином вам вдалось подолати цю депресію. Яким чином вона допомогла прийняти всю ситуацію і відпустити.

Також зовсім мало було про усиновлення дитинки. Насправді, думаю, що цей процес викликає багато переживань, радісних моментів, перешкод, пошук відповідей на запитання і багато іншого. От так і не дізналась відповіді на ваше ж власне питання з книжки чи ви вважаєте себе справжньою мамою дитинки, яку всиновили, і, якщо так, чому так вважєте. От про ті переживання, очікування, перешкоди, страхи, що не знайдеться, пошук, радість з купою питань у голові, коли дали дитинку на руки, про оформлення документів, суди, прийняття рідними цього факту, ваші враження після того, як привезли маля додому і так далі... Про це хотілось би більше.

Хоча... не знаю, можливо за вашими задумами про ці моменти, які я тут описала, ви плануєте видати ще не одну автобіографічну книжку. Сподіваюсь, що так. Бо про таке мало хто відверто пише і говорить. А світові також потрібно показати те, що всі люди різні, і всі заслуговують бути щасливими. А не бути загнані в рамки "нормальності" і "стереотипів".

Я вам дякую за відвертість і відважність. Книга цікава. і справді читається на одному подиху. Бажаю подальших творчих успіхів і насолоди від життя. Хай ваша донечка вам приносить тільки радість! А ваші книжки хай будуть тими, які приваблюють читача.

Страница 215. Реву. Хочу тебя обнять

Мне жаль всех тех возможностей, когда я могла тебя поддержать, но не знала как. Не знала в каком аду ты жила и что с этим делать. Прости меня за это

Твоя книга это глубочайшая история души. Твоей мужественности и смелости можно только позавидовать. Я поздравляю тебя с тем, что ты освободилась от гнета, который давил на тебя столько лет и вырвался наружу в этих словах и страницах. Он теперь будто разлетелся по миру и его не найти и не собрать, и это к счастью

Ты прекрасная жещина, ласковая мама и талантливая писательница, мой дорогой друг.

Теперь тебя не сдвинет ничего

Я горжусь тобой. Гордись собой и ты

Нет таких слов, чтобы сказать. Я могу только обнять душой

В мене іноді є відчуття, що я сама почала писати, тому що не могла знайти на поличках книгарень чогось сучасного, живого і з гумором. Коли читала Карінину книжку, в ній було все зі списку. Детальний яскравий, часто смішний опис повсякденних ситуацій, такими ми бачимо їх ми, живі справжні молоді люди, які ходять вулицями Києва, їдять в ресторанах, програмують, їздять в село, ходять на йогу і багато сидять в соцмережах. Стиль авторки мені дуже зайшов, прочитала книжку за два дні. Останнім часом багато книжок кидаю на початку-середині, тут навіть не довелося робити зусить, щоб дочитати, а навпаки - хотілося ще.

Тема складна і мене напряму не торкається, але Каріні вдалося розкрити її з такою легкістю, що я й далі хотіла читати про пригоди Не вагітної. Також плакала чотири рази, поки читала книжку. Сюжет класно переплетений, в нього легко зануритися і хочеться ще.

Для мене коли хочеться ще - це хороший знак. Каріно, чекаю на твої наступні книжки!

Кулик Катя

Реву! Мені здається, що я зараз з тобою стою на тому ліжку і чую новину про дівчинку для нас. Каріно, мені дуже шкода, що з тобою таке сталося. Ти написала чудову сповідь/книгу. Я на одному подиху її прочитала. Окрім своїх 5 років планування вагітності, ти підняла важливу тему психологічних атак (у моєї подруги таке буває і лише з твоєю допомогою я зараз усвідомлюю, наскільки їй погано).

А ще про ці ідеальні соц мережі. Мене в них все менше, але реально вони дістали своєю вишуканістю та успішним успіхом (а коли зустрічаєш людей у житті реальному - фігня). Про історію з татом теж плакала, дуже. Бо ми теж далекі й близькі (це болюча тема для мене. Хотіла навіть про нього книгу писати, але наразі трішки відболіло, хоча може це я так мізками витіснила цю ситуацію).

І окреме дякую за гумор і ситуації про село: я багато згадала свого і з посмішкою читала ці уривки! І за твого Котика дякую! Він, впевнена, буде надихати не одну дівчинку на здорові стосунки! Обіймаю міцно! Хочу ще твоїх книжок

У школі Каріна для мене була тією дівчиною, яка вже жила у Києві, а я тільки мріяла про нього. Моя мрія здійснилася і декілька разів ми навіть перетиналися з нею у столиці щось від когось передати. А у період її чорногорського життя любила читати Каринин блог. Вона щира, без гламуру і маски. З такою майстерністю вміє передавати слобожанську говірку, читаючи, я відразу поринаю у своє дитинство і опиняюся на малій батьківщині.

Сьогодні прочитала першу книгу Каріни. Книгу про сильну жінку і її невдалий 5річний досвід планування вагітності. Книгу про кожну з нас, яку постійно запитають: "а діти коли?", "чого не заміжня?", "чого ви чекаєте?" "часіки то тікають", "народила б для себе", про кожну жінку, яка випадає з стандартного шаблону суспільних очікувань та сподівань. Це книга-сповідь жінки, яка хоче бути такою "як всі" і відмовляється приймати себе - зі своїм життям і своєю унікальною стежиною у ньому. Книга важлива, бо про це не прийнято говорити.

"Не вагітна" для мене стала одкровенням і, прочитавши її на одному подиху, я усвідомила як ми можемо ранити інших своїми нетактовними, часто недоречними словами.

Анна Ніколаєва

Туманне повітря швидкими ривками з кожним подихом проникало в середину легень. На подвір’ї чи то ранок, чи то пізня ніч. Я мусив вийти на вулицю, щоб винирнути з середовища, в яке заковтнуло аж по п’яти, до останнього рядка. Адже починаючи читати, не замислюєшся, що будеш не в змозі зупинитись, ігноруючи впертий годинник.

Фінал! Кисень. Довгоочікуваний перший роман Каріна Саварина − «НЕ ВАГІТНА».

Формула «пацієнт − недуг − лікар» нібито має бути проста. Але не в нашій країні (нажаль). А ще в цій формулі має бути «діагноз». Мені важко уявити відсоток випадків, коли його ВЗАГАЛІ можуть правильно поставити.

З власного досвіду знаю, як це буває. Коли на порозі медичного кабінету перед словами «Проходьте. Сідайте. Що у вас?», твою постать сканують оцінюючим поглядом в найдрібніших деталях: одяг, аксесуари, гаджети, аби потім «урвати» по повній. Можна навіть почути: «Вам не вистачає грошей? У вас же є друзі. Знайомі. Візьміть кредит в банку». Подібне ставлення часто є нормою для титулованих «професорів» у відбілених халатах.

В автобіографічній сповіді «НЕ ВАГІТНА» головна героїня, аби стати мамою, скитається по всіх колах недолугого «врачування» – від процедур елітарних клінік до поїдання майже екскрементів тваринного походження. Це результат не просто відчаю, а відлуння важких нервових зривів, смачно підігрітих далеко не толерантним суспільством. Нами. Людьми.

Проживаючи рядки роману, так і хотілося підкласти цю книгу під двері кожної домівки, бо аж занадто вона повчальна. Всі все знають. Коментують. Дають поради. А насправді − філігранно так і підштовхують стрибнути зі скелі!

Дебютна літературна робота Каріни Савариної − страх, сум, неприродній регіт й очікувані сльози − все це немов змішане в блендері, гламурне «інста-смузі». Доречі, лайків там теж вдосталь.

Не можу не відзначити «людину з крилами». Чоловіка головної героїні. Саме його терпіння, мудрість і розсудливість є тим рятівним якорем в безладі понівечених сподівань.

«НЕ ВАГІТНА» − це вікіпедія для молодих і не дуже подружжів, які намагаються стати батьками. Тут, серед гіркоти і солоду, можна відшукати відповіді на питання, де знаходиться той омріяний вихід із замкненого кола. Припинити істеричний забіг непосильними дистанціями до «фінішної смуги».

Читати треба всім, бо свіжий літературний подих дає надію на НОВЕ суспільство.

Сергій Дараган

Хочу продовжити тему прочитаних минулого року книг, які справили враження.

Одна з таких - «Не вагітна», авторка Каріна Саварина . Захоплююся цією дівчиною. Говорити про свої справжні почуття і переживання в принципі непросто. Написати про них на папері, зробити з них настільки класну і щиру книгу - потрібно мати справжню силу духу. Прочитала я її за 2 вечори. Сміялася, наплакалася, дивне було відчуття - ті картинки з Інстаграму, про які написано, я пам’ятаю, я ж бачила їх, а за ними насправді ховався цілий океан емоцій.

Багато про що було подумати - і про фізичне та психоемоційне виснаження, і про соціальний тиск, і про грубе порушення особистих меж, з яким стикаються жінки, що хочуть стати мамами та з якихось причин не можуть. Згадала своїх пацієнток, які приносили до мене на прийом свої скарги про безсоння, про хронічний головний біль, про постійний біль в спині, а далі виявлялося, що причина тих скарг не в неврології криється, і не в проблемах з хребтом, а в тому, що щось стає таким бажаним, але наразі або і взагалі - неможливим, і неможливість проживати безсилля, гнів, горе перероджується у симптом.

Каріно, моє величезне і щире «Дякую!» за книгу. Чекаю, коли можна буде зробити попереднє замовлення на наступну. А тим часом раджу «Не вагітна» читати усім, незалежно від віку і статі - ми люди, ми живемо серед інших людей, нам слід бути уважнішими до потреб інших, нам слід підтримувати один одного, і нам завжди потрібно пам’ятати: вихід є, навіть якщо здається, що це кінець.

Олександра Щебет